Філософія Стародавнього Китаю

Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації, чільне місце посідає і китайський народ. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже у VII ст. до н. е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів: І-цзін Кни­га перемін, Ші-цзін Книга пісень, Шу-цзін Книга історії та ін.

У цих книгах проглядаються такі філософські проблеми: про єдність і різноманітність речей; про дію протилежних сил в єдиній субстанції;

Про природну закономірність; про природність людської душі і свідо­мості.

Щодо розгляду цих проблем особливе місце у китайській філо­софії посідає вчення Лао-цзи VI ст. до н. е.

Центральною проблемою філософії Лао-цзи є питання дао. Дао, за Лао-цзи, — це одночасно і всезагальний шлях, якого дотри­муються всі явища і речі, і їхнє першоджерело, першооснова.

Поряд із категорією дао у вченні Лао-цзи чільне місце посідає категорія де. Якщо дао — це всезагальний шлях, якому підкорені всі речі, то де — це конкретний шлях окремої речі або групи речей.

Розробляючи категорії дао і де, Лао-цзи вперше в історії фі­лософії висуває проблему єдності сутності і якості та їх відмінностей. Завдання пізнання Лао-цзи вбачає у зведенні різноманітності речей до їх загальної єдності, що прихована в дао.

Філософські погляди Лао-цзи містять у собі зразки наївної діалек­тики. Він завжди вказував на плинність, змінність речей і на їхню внутрішню суперечливість.

Іншу позицію займав видатний філософ Стародавнього Китаю Конфуцій, що також жив у VI ст. до н. е., точніше з 551 по 479 рр. до н. е.

Загальновідомим є те, що Конфуцій не звертав уваги на вивчення та розробку загальнотеоретичних проблем, він не створив філософсь­кої системи крайнього спрямування. Всю свою увагу він зосередив на питаннях етики, бо цього вимагали історичні умови того часу, соці­альний інтерес. Свою етику він побудував на грунті релігійно-філо­софських уявлень про навколишню дійсність. Етика Конфуція — це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї мо­ралі покладені принципи: 1 людяність жень; 2 справедливість і обов'язок і; 3 ритуальність лі; 4 знання чжи; 5 довіра сінь.

Центральним принципом моралі Конфуція є гуманність, яка й становить основу доброчесності. Бути гуманнним — означає люби­ти не стільки себе, скільки інших, на несправедливість відповідати справедливістю, за добро платити добром. Бути гуманним — означає вміти вчасно пожертвувати своїми інтересами.

Таким чином, філософія Конфуція — це яскраве відбиття тендеції до стабілізації в людських відносинах. Ця стабілізація досягається за рахунок ієрархії в пануванні і підкоренні, що здійснюється із вічного плину законів неба.

Відстоюючи міцну державну владу, Конфуцій завжди говорив, що правитель має божественну сутність. Цар, монарх, імператор, на його думку, — це син неба. А воля неба поширюється і на суспільне життя. Суспільство має дотримуватись не законів природності, як говорив Лао-цзи, а вічних законів неба, носієм яких і є син неба. Принцип підкорення, слухняності, покірливості та примирення є одним із головних у соціальній філософії Конфуція Чжун-пі.

Важливу роль у розвитку філософії Стародавнього Китаю відігра­вала школа вільнодумця Ян Чжу приблизно 395-335 р. до н. е.

Виступаючи проти конфуціанства, Ян Чжу захищав і розвивав вчення Лао-цзи. Ян-Чжу доводив, що віра в небо, в безсмертя душі та потойбічне життя грунтується на неуцтві. Він вчив, що життя — це буття, а смерть — небуття. З огляду на ці міркування, Ян Чжу вважав, що людина має керуватися законами природного реального життя. Метою життя, говорив він, є чуттєва тваринна насолода, бо саме ця насолода і є людським щастям.

Ян Чжу пропагував етику розумного егоїзму, згідно з якою найдорогоціннішим скарбом у світі є людина, її життя.

На захист конфуціанства, проти вчення Ян Чжу виступив відомий старокитайський філософ-мораліст Мен-Цзи 372-289 р. до н. е.

Протилежну конфуціанству позицію займала школа Фа-цзя . Представники школи Фа-цзя заперечували існування надприродного світу і священність неба. Вони твердили, що в природі все відбуваєть­ся без втручання потойбічних сил. Теоретик цієї школи Сюнь-цзи до­водив, що доля людей залежить не від неба, а від них самих, від пі­знання природи і використання її законів. У галузі теорії пізнання Сюнь-цзи відстоював і пропагував принцип сенсуалізму, відводячи при цьому велику роль у пізнання істини мисленню, логіці.

Сюнь-цзи виступав проти незаслужених привілеїв і вимагав, щоб мірилом суспільної значимості людини був не рід і не багатство, а особиста гідність, почуття обов'язку, освіченість.

Значно менший вплив, порівняно з попередніми, мала школа Мін-цзя, яка своєрідно переробляла лаоське вчення, абсолютизуючи мо­мент відносності в процесі пізнання.

Філософія Стародавнього Китаю знайшла свій подальший розви­ток і досягла свого завершення у вченні видатного філософа і просві­тителя Ван Чуна 27-97 р. н. е.

Основний твір Ван Чуна — Критичні міркування — присвяче­ний критиці тодішнього суспільного ладу, існуючої соціальної си­стеми.

Ван Чун передусім відкидає вчення конфуціанства про священ­ність неба, розглядаючи небо як природну частину безмежного Все­

Світу, доводячи, що небо і земля мають єдину природу, єдине начало і єдине походження. Началом як неба, так і землі є субстанція ці.

Своєрідно вирішує Ван Чун проблему руху природи, вказуючи, що тілесність і рух тісно пов'язані між собою, що джерело руху знахо­диться в системі об'єктивної реальності.

Розкриваючи природу людини, Ван Чун вказує, що життя і людина з'явилися на основі природної закономірності з єдиної субстанції — ці. Людина, вважав він, як і всі живі організми, має життєву енер­гію, що породжується кровообігом. Поза тілом ніякої душі, ніякої життєвої сили немає.

Для Ван Чуна характерна глибока віра в силу людського розуму, в його пізнавальні здібності. В теорії пізнання він відстоював позиції сенсуалістичного підходу, віддаючи належне і мисленню, оскільки за допомогою мислення можна так глибоко пізнати природу, що стане можливим передбачення багатьох явищ.

Підсумовуючи розгляд філософії Стародавнього Китаю, зробимо висновок. У більшості філософських шкіл переважала практична фі­лософія, яка була тісно пов'язана з проблемами життєйської муд­рості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоч ця філософія була малосистемна і в ній проявився слабкий зв'язок на­віть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем, а по суті вирішення поставлених проблем - цінніснозначимою і гуманістичною.

Похожие статьи:

Популярные записи

1