Йоган Гердер і Вільгем Гегель як представники німецької соціологічної думки.
1 На початку ХІХ ст. філософія історії втрачає своє домінуюче становище в розвитку суспільного знання.
Історія – вища сфера порівняно з природою де абсолютний розум дух само пізнає себе.
2 Ще один яскравий представник філософії історії – німецький філософ Георг Вільгем Гегель 1770-1831 рр.
Основні принципи філософії історії він виклав в однойменній праці „Філософія історії 1837 р. Гегель розглядає історію як „прогрес духу і усвідомленні свободи де свобода є свободою духу мислення й інтелектуальною свободою особистості.
Люди вважають, що в їх житті та діяльності існує випадковість, насправді, абсолютний дух детермінує. У цілому ж філософія історії Гегеля на відміну від вищерозглянутих концепцій не містить соціологічного аналізу історії суспільних явищ стоїть осторонь теорій суспільного прогресу. Віко Кондорсе, Гердера, які предметом дослідження брали суспільство і людину, а не абсолют, а в своїх узагальненнях виходили із соціально-культурних факторів.
У ХVІІ ст. з'являється нова наука, названа класичною політичною економією.
За Гегелем всесвітня історія – це прогрес в усвідомленні свободи, тому лише історія тих народів, які у свій час виступали ступенями усвідомлення духу свободи становить епоху всесвітньої історії.
3 Свою концепцію всесвітньої історії як закономірного, єдиного, взаємопов’язаного, цілісного процесу, Герде викладає у праці „Ідеї до філософії історії людства 1784-1792 рр. Він розглядає історію суспільства як закономірне продовження розвитку природи.
Земля – це частина космічної системи, органічного світу.
Людина само породжується природою, є вершиною, вінцем природи.
Людство – біологічний вид, а закони його розвитку такі ж природні, які закони природи. Тому основними елементами соціального прогресу є зовнішні і внутрішні фактори.
Розвиток здібностей людини залежить від інших людей від суспільства в цілому та його культури.
Як зазначають спеціалісти, за своїм змістом, структурою, принципами наведена праця Гердера наближається до соціологічних творів О. Конта, Г. Спенсера та інших і займає „серединне місце між філософією історії та соціологією, перші обробки якої містили в собі елементи філософсько-історичного аналізу.
